Для більшості судових справ законодавство передбачає таку опцію, як забезпечення позову (вимог). При цьому, заходи забезпечення позову можуть вживатись судом як до подання позову, так і разом із його поданням чи в подальшому на будь-якій стадії розгляду.
Більше того, тоді як в цивільному та господарському процесах забезпечення здійснюється лише за заявою сторони, то в адміністративному судочинстві (спори із суб’єктами владних повноважень) суд може вжити заходів забезпечення навіть з власної ініціативи (спойлер, це як побачити єдинорога).

Базовими для різних судових процесів є такі види забезпечення позову:

• заборона відповідачу вчиняти певні дії;
• заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
• зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа.

Далі, залежно від процесу, закон визначає й ніші види забезпечення, для прикладу: накладенням арешту на майно; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об’єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; встановленням обов’язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

Формально, основою для вжиття заходів забезпечення позову є, здавалось би зрозуміла підстава, а саме, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист. На додачу в адміністративному процесі є ще більш «проста» підстава: очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду (як то в законі каже малювати білим, а влада фарбує чорним).

Однак, в пересічній справі забезпечення позову виглядає як лотерея, коли виграш запрограмовано видавати з імовірністю 1 на умовно 100 випадків.
Тобто, суди практично в більшості випадків відмовляють у забезпеченні, зрідка наводячи конкретне обґрунтування відмови, часто обмежуються загальними заготовками з якихось рішень вищих інстанцій.
Неоднозначність цій ситуації додають реалії нашої країни, коли в аналогічних чи навіть ідентичних випадках в одній справі позов забезпечує, а в іншій відмовa. Звичайно, в кожного судді своє внутрішнє переконання, ось тільки враження залишається, що інколи воно змішується із зовнішнім, наприклад, коли позов завідомо програшний, але саме забезпечення навіть на час розгляду справи вже змінює економічні наслідки для сторін.

Зважаючи на серйозність впливу забезпеченням на сторін до вирішення спору по суті, законодавець також передбачає низку обмежень, коли забезпечення позову в принципі не допускається (зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України; накладення арешту на заробітну плату, пенсію; участі акціонерів у загальних зборах товариства тощо. До речі може бути цікаво, що законопроєктом № 6565 від 28.01.2022 пропонується заборонити також забезпечення позову шляхом зупинення рішень Антимонопольного комітету України).

Разом із цим всім, категорично стверджувати про недієвість чи штучність забезпечення позову не можна. З однієї сторони є масив прикладів цілком адекватних і рятуючих захист випадків забезпечення, рівно як з іншої сторони є чимало прикладів доречних відмов у забезпеченні (коли умисно чи необережно сторона забезпеченням підмінює власне саме рішення про задоволення позову).
Крім того, вжиття чи відмову в забезпеченні можна оскаржувати (так це довше, але часто можна змінити помилкове рішення на вірне).

Зважаючи, що за подання заяви про забезпечення стягується судовий збір – це додаткові витрати сторони, однак у разі великої ваги позову, і не дивлячись на низьку вірогідність, доцільно просити забезпечення, можливо й кілька разів на різних стадіях, аби буквально забезпечити реальність судового захисту, тобто можливість навіть після місяців/років судової тяганини отримати не лише папірець із рішенням, а дійсно те заради чого йшли до суду.