Сьогодні розповімо про один з нестандартних способів набуття права власності на майно, а саме набуття права власності на майно за набувальною давністю.

Правовий інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ.

Особливості набуття права власності у такий спосіб, полягають у тому, що на відміну від тих первісних підстав, за якими право власності виникає в результаті самого факту заволодіння (наприклад набуття права власності у результаті відмови власника або привласнення загальнодоступних дарів природи), право власності за набувальною давністю виникає лише у разі додержання у сукупності певних умов, встановлених законом.

Загальними умовами набуття права власності за набувальною давністю, передбачених у законі є: 1) Добросовісність заволодіння майном; 2) Відкритість володіння; 3) Безперервність володіння; 4) Володіння майном протягом встановленого законом строку (нерухомим майном -10 років, рухомим майном – 5 років).

Право власності за набувальною давністю набувається за рішенням суду.

Хто може набути право власності за набувальною давністю?
Суб’єкт набуття права власності за набувальною давністю у законі не конкретизований. Це може бути особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном або особа, яка заволоділа майном на підставі договору з його власником , який після закінчення строку договору не пред’явив вимоги про повернення переданого за договором майна.

Яке майно може набуватися за набувальною давністю?
На перший погляд, виходячи з норм законодавства, можна стверджувати, що набувальна давність є підставою для набуття права власності як на нерухоме майно, так і на рухомі речі, зокрема транспортні засоби.

Єдине уточнення у законі робиться щодо земельної ділянки. При набувальній давності закон відсилає до спеціального порядку (Земельного кодексу), тобто дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю, без дотримання загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування.

Однак у судовій практиці Верховний суд зазначив, що не будь-який об’єкт може бути предметом набуття права власності за набувальною давністю.
Так Верховний суд з цього приводу зазначив наступне:
1) Право власності за набувальною давністю можна набути на майно, яке не вилучене з цивільного обороту, тобто об’єкт володіння та саме володіння таким об’єктом мають бути законними; 2) Майно по відношенню до його фактичного володільця має бути чужим, тобто об’єкт володіння повинен мати іншого власника або бути безхазяйним (власник відсутній або невідомий); 3) Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об’єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Попри всі тонкощі щодо умов набуття права власності за набувальною давністю, такий інститут як набувальна давність справедливо привертає увагу багатьох фахівців –практиків та добросовісних користувачів майна.