Звільнення операцій з постачання програмної продукції від ПДВ було запроваджено в Податковому кодексі України (ПК України) ще з 2013 року та діятиме згідно чинної редакції до 1 січня 2023 року.

Тобто 2/3 пільгового періоду вже пройшло і здавалося б, що за 7 років навіть недосконалі формулювання закону повинні були прояснитись у практиці.

Однак, у цей час змінювались і суспільні відносини, і нормативне регулювання. Так, на фоні технологічного розвитку в світі, в Україні також стрімко зростав інтерес та наповнювався ринок хмарних сервісів. При цьому, хай не миттєво, але на такі зміни реагував законодавець.

Звільнення операцій з постачання програмної продукції від ПДВ було запроваджено в Податковому кодексі України (ПК України) ще з 2013 року та діятиме згідно чинної редакції до 1 січня 2023 року.

Тобто 2/3 пільгового періоду вже пройшло і здавалося б, що за 7 років навіть недосконалі формулювання закону повинні були прояснитись у практиці.

Однак, у цей час змінювались і суспільні відносини, і нормативне регулювання. Так, на фоні технологічного розвитку в світі, в Україні також стрімко зростав інтерес та наповнювався ринок хмарних сервісів. При цьому, хай не миттєво, але на такі зміни реагував законодавець.

Цілком передбачувано, податківці мають своє розуміння закону, зокрема, якщо внаслідок постачання інших послуг, пов’язаних із програмною продукцією, не відбувається жодних змін у програмній продукції, то операції з постачання таких послуг оподатковуються ПДВ у загально­встановленому порядку за ставкою 20 % (лист ДФС України від 09.01.2018 р. № 82/6/99-99-15-02-02-15/ІПК).

З легкістю сюди можна віднести випадок, коли в хмарному сервісі плата нараховується залежно від використаного трафіку, обсягу пам’яті, навантаження тощо, тобто спожитих ресурсів, та відповідно варіюється в різні періоди, але при цьому жодних змін в програмній продукції не відбувається.

Так само не змінилось розуміння ДПС користування сервером, як оренди рухомого майна, коли за договором надається не лише доступ до програмної продукції, але й фактично використовуються апаратні ресурси (зберігання даних тощо) – це, на думку контролюючого органу, послуги, яких податкова пільга не стосується.

Звичайно, листи ДФС, зокрема, індивідуальні податкові консультації, не мають загальнообов’язкової сили, але дають достатні підстави прогнозувати позицію контролюючого органу в аналогічних відносинах. При цьому, на сьогодні немає усталеної судової практики на користь якогось підходу застосування податкової пільги у відносинах, що виникли з 2018 року.

Опосередковані висновки про звільнення від ПДВ постачання доступу до онлайн-сервісів зроблено в рішеннях Окружного адміністративного суду міста Києва 06.02.2019 №826/8167/18, від 02.06.2020 №640/8354/19. Однак, фактичні обставини цих справ були ближчими до віддаленого користування комп’ютерними програмами (пошук та отримання інформації), а не хмарними послугами загалом.

В той же час, часто самі правовласники хмарних сервісів, виділяють у своєму продукті як програмні, так і апаратні ресурси, а також зазначають про їх обслуговування. Наприклад, відома компанія AWS (Amazon Web Services) визначає хмарні обчислення, як доставку ІТ-ресурсів на вимогу через Інтернет з оплатою за фактом використання, коли отримується доступ до технологічних сервісів: обчислювальних сервісів, сховищ і баз даних, які можна користуватися в міру необхідності.

При цьому, виділяється три основні моделі IaaS (інфраструктура як сервіс – доступ до мережевих комп'ютерів (віртуальне або виділене обладнання)), PaaS (платформа як сервіс – готові обладнання і операційна система, які обслуговуються постачальником) і SaaS (програмне забезпечення як сервіс).

Цілком передбачувано, податківці мають своє розуміння закону, зокрема, якщо внаслідок постачання інших послуг, пов’язаних із програмною продукцією, не відбувається жодних змін у програмній продукції, то операції з постачання таких послуг оподатковуються ПДВ у загально­встановленому порядку за ставкою 20 % (лист ДФС України від 09.01.2018 р. № 82/6/99-99-15-02-02-15/ІПК).

З легкістю сюди можна віднести випадок, коли в хмарному сервісі плата нараховується залежно від використаного трафіку, обсягу пам’яті, навантаження тощо, тобто спожитих ресурсів, та відповідно варіюється в різні періоди, але при цьому жодних змін в програмній продукції не відбувається.

Так само не змінилось розуміння ДПС користування сервером, як оренди рухомого майна, коли за договором надається не лише доступ до програмної продукції, але й фактично використовуються апаратні ресурси (зберігання даних тощо) – це, на думку контролюючого органу, послуги, яких податкова пільга не стосується.

У 2020 році врешті намітились законодавчі орієнтири.

16.06.2020 Верховна рада України прийняла в першому читанні законопроект 2655 від 20.12.2019 «Про хмарні послуги», у якому містяться визначення ключових термінів:

В аспекті питання податкової пільги з ПДВ, буквально, доступ до онлайн-сервісів передбачено лише щодо поставки програмного забезпечення як послуги, тоді, як всі решта видів хмарних та/або супутніх послуг такої прив’язки у тексті законопроекту не знаходять.

Очевидно, що після набрання таким проектом сили закону, він почне змінювати практику застосування податкової пільги з ПДВ при поставці програмної продукції, даючи нові орієнтири.

Відтак, незмінно важливе значення має документальне оформлення таких операцій, зокрема, наявність/відсутність прописаних орієнтирів за якими можна буде обґрунтувати обраний режим оподаткування в разі наступних перевірок, адміністративних оскаржень чи судових процесів. Саме тому, юридичний супровід доцільний вже на етапі укладення договорів, оскільки в подальшому це стане фундаментом чи дірою вашого захисту.
Хмарна послуга - послуга надання хмарних ресурсів за допомогою технології хмарних обчислень;  хмарні ресурси - будь-які технічні та програмні засоби або інші компоненти інформаційної (автоматизованої) системи, які доступні за допомогою технології хмарних обчислень, такі як процесорний час (обчислювальна потужність), місце в сховищах даних, обчислювальні мережі, бази даних і комп’ютерні програми.

При цьому, законодавець частково врахував вказані вище технологічні аспекти й виділив у законопроекті такі види хмарних послуг:

Інфраструктура як послуга – хмарна послуга, що полягає у наданні обчислювальних ресурсів, ресурсів зберігання або систем електронних комунікацій за допомогою технологій хмарних обчислень.

Платформа як послуга – хмарна послуга, що полягає у наданні разом з інфраструктурою доступу до наборів комп’ютерних програм (операційних систем, системних комп’ютерних програм, програмних засобів для комп’ютерного програмування, програмних засобів управління базами даних) за допомогою технологій хмарних обчислень.

Програмне забезпечення як послуга – хмарна послуга, що полягає у наданні доступу до прикладних комп’ютерних програм за допомогою технологій хмарних обчислень через онлайн-сервіс або комп’ютерні програми-агенти.

Безпека як послуга – послуга кіберзахисту, яка надається з використанням хмарних ресурсів.

Інші послуги, що відповідають визначенню хмарних послуг.

Також, у законопроекті «Про хмарні послуги» виділено окремі супутні до хмарних послуги, наприклад, технічного адміністрування, підтримки, розміщення обладнання у ЦОД, надання у віддалене користування технічних засобів (оренда виділеного серверу) тощо.

Як відомо з Третього закону Ньютона, дії завжди є рівна і протилежна протидія. І хоча правознавство не належить до природничих наук, воно також вивчає закони, які, подекуди, є тотожними фізичним.

Так, до прикладу, одночасно із підсиленням бажання держави прокредитуватися за рахунок бізнесу шляхом застосування креативного підходу до блокування податкових накладних, бізнес у відповідь вибухає креативом у спробах від цього захиститися. Щоправда, останній спрямовується не стільки проти держави, скільки проти своїх же партнерів-постачальників (виконавців, підрядників), з чиєї кишені планується компенсувати втрату податкового кредиту та усі інші «смаколики» від контролюючого органу.

На гребні чергової хвилі ми не перестаємо дивуватися бурхливій фантазії колег! Ось лише декілька прикладів відповідних умов з реальних договорів, правову експертизу яких здійснювала Група компаній (оригінальна орфографія збережена):

• «Факт виписки Виконавцем податкової накладної одночасно є підтвердженням і безумовною гарантією того, що Виконавець не звільнений від сплати ПДВ за рішенням суду і видана ним податкова накладна не може бути визнана такою, що не дає права на податковий кредит за цим пунктом.»;
• «У разі порушення порядку заповнення (оформлення) ПН/РК, виявлення в них помилок та порушення строків реєстрації ПН/РК в Єдиному реєстрі податкових накладних, «Виконавець» зобов’язаний сплатити Замовнику, за вимогою останнього, штраф у розмірі 21% (двадцять один відсоток) від суми податкової накладної (Загальна сума з ПДВ зазначена у відповідній податковій накладній), відносно якої виникло порушення, що складена, або має бути складена Виконавцем згідно проведеної операції (сплати попередньої оплати (авансу), поставки товару/виконання робіт/надання послуг) та додатково відшкодувати всю суму понесених витрат та завданих внаслідок такого порушення збитків (в т.ч. суми штрафних санкцій контролюючих органів), за кожний випадок такого порушення.»;
• «У випадку порушення Виконавцем свого зобов’язання своєчасно надавати в електронному вигляді Замовнику розрахунки коригування до податкових накладних Виконавець сплачує на користь Замовника штрафну санкцію у відсотковому розмірі виходячи з абсолютної величини суми податку на додану вартість, зазначеної в таких розрахунках коригування, а саме:
  - 10 % - у разі порушення строку до 15 календарних днів;
  - 20 % - у разі порушення строку від 16 до 30 календарних днів;
  - 30 % - у разі порушення строкувід 31 до 60 календарних днів;
  - 40 %, - у разі порушення строку від 61 до 360 календарних днів.»
• «У разі якщо органами державної податкової служби України чи іншими органами уповноваженими згідно чинного законодавства України (за наслідками винесення податкового повідомлення-рішення, акта перевірки, довідки, внесення коригувань до особового рахунка Замовника як платника податків, іншим способом) та/або рішенням (постановою) суду буде зменшено податковий кредит Замовника з ПДВ за податковими накладними Виконавця, зменшено валові витрати Замовника на вартість товарів, придбаних у Виконавця», донараховано Замовнику податки, збори, обов’язкові платежі, нараховані Замовнику штрафні санкції за порушення податкового законодавства або судом буде прийнято рішення про стягнення в дохід держави отриманого за угодою визнаною недійсною (нікчемною) Виконавець зобов’язується протягом 15 (п’ятнадцяти) календарних днів з дати відправлення Замовником відповідної вимоги Виконавцеві сплатити Замовнику грошові кошти в розмірі рівному сумі, на яку Замовнику зменшено податковий кредит по ПДВ, зменшені валові витрати, донараховані податки, збори, обов'язкові платежі, нараховані штрафні санкції, стягнуто в дохід держави отримане за угодою, визнаною недійсною».

І ще багато чого цікавого. Як реагувати на такий креатив добросовісному бізнесмену, що в умовах, скажемо толерантно, високої імовірності безпідставного блокування податкових накладних буде змушений продати свою справу, щоб розплатитися з контрагентом на таких грабіжницьких умовах?

Ось декілька «лайфхаків», які впродовж останніх років успішно використовуються клієнтами Групи компаній за нашими порадами.

Перш за все, на нашу думку, включення подібних умов (щодо покладення на сторону зобов’язання скласти та зареєструвати податкову накладну і, відповідно, цивільно-правової відповідальності за його порушення) суперечить положенням законодавства України.

Так, по-перше, відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору складають умови, що являють собою домовленості, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, були визначені на розсуд сторін та погоджені ними, а також умови, які є обов’язковими, відповідно до актів цивільного законодавства. Разом з тим, обов’язок складати та реєструвати податкові накладні передбачений ст. 201 Податкового кодексу України, який, відповідно до його ст. 1, а також ст.ст. 1, 4 Цивільного кодексу України, актом цивільного законодавства не є та цивільних відносин не регулює.

По-друге, відповідно до ст.ст. 109, 111 Податкового кодексу України, протиправна дія, яка призвела до невиконання або неналежного виконання вимог, встановлених цим Кодексом, є податковим правопорушенням, за вчинення якого застосовуються такі види юридичної відповідальності:

• фінансова;
• адміністративна;
• кримінальна.

Отже, включення до договору умов про відповідальність за порушення порядку складання та реєстрації податкових накладних суперечить положеннями ст.ст. 1, 4, ч. 1 с. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 109, 111, 201 Податкового кодексу України, оскільки такі умови містять у собі не домовленість сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, а захід цивільно-правової відповідальності за вчинення податкового правопорушення, застосування якої законодавством України взагалі не передбачено.

Відповідно, наша перша порада – висловлюйте та обґрунтовуйте свою незгоду із запропонованими умовами в принципі.

На жаль, побоювання зриву угоди через, на перший погляд, «не критичні» розбіжності почасти змушує бізнесмена погоджуватися із запропонованими умовами. Чи є за таких обставин шанс мінімізувати ризики? Так, безумовно!

По-перше, пропонуйте застосування замість таких заходів відповідальності, як неустойка (штраф, пеня), відшкодування збитків, завданих порушення порядку складання та реєстрації податкових накладних. Це і узгоджуватиметься з усталеною за останні роки правозастосовчою практикою (в якості прикладу можна навести Постанову Верховного Суду у складі суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.08.2018 р. у справі № 917/877/17, на яку активно посилаються суди при розгляді аналогічних справ), і значною мірою попередить необґрунтоване покладення на Вас відповідальності, оскільки для отримання відшкодування необхідно довести наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення (протиправна поведінка, результат у вигляді збитків, причинний зв’язок, вина).

По-друге, не будь-яке порушення порядку складання та реєстрації податкових накладних призводить до втрати контрагентом податкового кредиту. Так, наприклад, навіть якщо Ви прострочили реєстрацію податкової накладної, право на включення суми податку на додану вартість на підставі такої накладної зберігається за контрагентом протягом

1095 календарних днів з дати їх складення. Чи є в такому випадку справедливим компенсування усієї суми податку на додану вартість, як втраченого податкового кредиту? Враховуйте це при обговоренні пропозицій контрагента.

По-третє, наполягайте на включення до договору умов про те, що сам лише факт зупинення або відмови у реєстрації податкової накладної не є достатньою умовою для застосування відповідальності, як на тому зазвичай наполягають контрагенти - дії та рішення контролюючого органу можуть виявитися неправомірними. Тому вбачається цілком справедливим, щоб факт порушення порядку складання або несвоєчасної реєстрації податкової накладної, який є підставою для застосування передбаченої договором відповідальності, встановлювався рішенням суду, що набуло законної сили.

Консультанти, які обслуговують ІТ-бізнес (власне, розробники не забивають собі цим голови), досі не дійшли згоди, є його продукти товарами чи послугами? Утім, метою цієї публікації є не пошук глибинної економічної сутності предмету, а спроба поглянути на нього з практичної точки зору. Що ж, передусім, живить згадану дискусію та як її сприймає законодавство?

Здавалося б, усе просто: в умовах, коли на операції з постачання програмної продукції, до яких відноситься широкий спектр ІТ-продуктів, поширюється податкова пільга з податку на додану вартість, не повинно бути сумнівів у їх «товарній» природі. Що ж в такому разі змушує покупців таких ІТ-продуктів нерідко ставити питання про їх придбання в якості послуг (звісно ж, зберігаючи при цьому право на податкову пільгу)?

Бухгалтерський облік
В залежності від особливостей своєї облікової політики, підприємство на власний розсуд вирішує, чи капіталізувати йому витрати на придбання IT-продукту, як товару, відносячи їх до CapEx («capital expenditure»), чи визнавати їх витратами поточного періоду або OpEx («operational expenditure»), придбаваючи, як послугу. І як би пафосно, на перший погляд, не виглядали ці абревіатури на наших теренах, для великого бізнесу (системні банки, телекомунікаційні оператори, компанії енергетичного сектору тощо) – це реалії, на які необхідно зважати. Тому, якщо головний бухгалтер клієнта розглядає витрати на придбання Вашого продукту, як OpEx, їхній відділ продажу буде переконувати Вас продати його, як послугу.

Бюджетування
Із поділом витрат на CapEx та ОрЕх пов’язаний і наступний фактор, що спонукає розглядати ІТ-продукти, як послуги. Бюджети підприємств і їхніх окремих структурних підрозділів розробляються та затверджуються заздалегідь, тому не завжди можуть передбачити окремі нагальні потреби. І цілком імовірно, що при виникненні необхідності невідкладно придбати Ваш продукт саме зараз, у клієнта вже «освоєні» кошти, які були розписані на відповідні потреби у бюджеті CapEx.
І йому нічого не залишається, як спробувати покрити відповідні витрати за рахунок бюджету OpEx.

Недолуге законодавство
На жаль, відповідних прикладів є чимало. Одним з актуальних для операторів ринку ІТ-продуктів, зокрема тих, що активно беруть участь у публічних закупівлях, є положення Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 12.03.2012 р. № 333, якою видатки на придбання (постачання) програмного забезпечення здійснюються за кодом економічної класифікації видатків 2240 «Оплата послуг (крім комунальних)». На підставі таких «вихідних даних» і формулюють предмет закупівлі, посилаючись на позицію Єдиного закупівельного словника «72268000-1 Послуги з постачання програмного забезпечення», яка сама по собі є «витвором» юридичної техніки. Утім, чому тут дивуватися, якщо цим поняттям («послуги з постачання програмного забезпечення») оперує Податковий кодекс України – спеціальний комплексний законодавчий акт з питань оподаткування – у підпункті «в» пункту 186.3 статті 186.
Наразі слід констатувати, що законодавство поки що не сприймає концепцію ІТ-продуктів, як послуг, в цілому. Так, з однієї сторони, пунктом 26-1 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України закріплено вичерпний перелік господарських операцій з програмною продукцією, на які поширюється податкова пільга з податку на додану вартість. Оскільки послуги в зазначеному переліку відсутні, немає підстав розраховувати на податкову пільгу при реалізації програмної продукції в межах надання послуг. З іншої сторони, відповідно до пункту 30.4 статті 30 Податкового кодексу України, платник податків не вправі відмовитись від податкової пільги з податку на додану вартість. За такою логікою операції з переліку у пункті 261 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, на які поширюється пільга, не мають здійснюватися в межах надання послуг, оскільки в такому випадку вони підлягали б оподаткуванню. Проте, винятками є два ІТ-продукти: «хмарні» сервіси та послуги з технічної підтримки програмної продукції.

Питання щодо «хмарних» сервісів є складним, оскільки за своєю «природою» вони не є однорідними, і функціонують в різних моделях:

• інфраструктура, як послуга («Infrastructure as a Service» або «IaaS»);
• платформа, як послуга («Platform as a Service» або «PaaS»);
• програмне забезпечення, як послуга («Software as a Service» або «SaaS»).

В умовах архаїчного вітчизняного законодавства та переваги фіскального підходу над економічною сутністю, в багатьох випадках є підстави кваліфікувати господарські операції з реалізації «хмарних» сервісів, як послуги. Вирішення зазначеного питання потребує прийняття спеціального законодавчого акту – робота в цьому напрямку ведеться, а проект Закону України «Про хмарні послуги» вже підготовлено до другого читання.

Питання щодо технічної підтримки програмної продукції більш-менш висвітлені у відповідних узагальнюючих податкових консультаціях. Якщо технічна підтримка (встановлення, налаштування, тестування, виявлення та усунення недоліків) програмної продукції здійснюється її виробником, є складовою постачання програмної продукції та включається до її вартості, то операція з постачання програмної продукції, до складу вартості якої входять послуги з технічної підтримки, звільняються від оподаткування податком на додану вартість. В протилежному випадку операція підлягає оподаткуванню податком на додану вартість в загальному порядку.

При цьому варто відзначити, що окремим суб’єктам господарювання «пощастило» отримати індивідуальні податкові консультації, в яких позиція контролюючого органу виходить за описані межі. За його логікою, якщо внаслідок постачання послуг із супроводу та/або технічної підтримки програмної продукції відбуваються певні зміни в ній, то для цілей оподаткування податком на додану вартість постачання таких послуг розглядається, як постачання окремих компонентів (елементів) програмної продукції, які звільняються від оподаткування. Натомість, оскільки наведена позиція не знайшла свого відображення у свіжій Узагальнюючій податковій консультації щодо окремих питань оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання програмної продукції, затверджена наказом Мінфіну від 27.04.2021 р. № 238, її застосування залишається прерогативою «обраних».

Однак, як це не прикро, всупереч «попиту» на вирішення описаних вище питань, законодавець не квапиться робити хоча б щось для заохочення розвитку для одного з локомотивів вітчизняної економіки. Нормативним приписам властиво не встигати за розвитком суспільних відносин в принципі, але на прикладі ІТ-індустрії це проявляється винятково. Так, останній істотний крок до актуалізації законодавства у цій сфері було зроблено вже більше трьох з половиною років назад, коли змінами до пункту 26-1 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України було наведено конкретний перелік операцій, які відносяться до постачання програмної продукції. Комплексна «профільна» узагальнююча податкова консультація була надана майже вісім (!) років назад – сьогодні це просто вічність! – а цьогорічна УПК щодо окремих питань оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання програмної продукції нічого нового платникам податків не повідомила.

Усім нам відомо, наскільки актуальним є сьогодні питання щодо зупинення реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування до них. 

Часто буває так, що адміністративний шлях оскарження зупинення реєстрації ПН/РК виявляється безрезультатним і платник податків звертається до суду.

За даними Квартального звіту Ради бізнес-омбудсмена (за ІІ квартал 2021 року), протягом першого півріччя 2021 року на супроводженні ДПС перебували від 3 до 5,8 тис. справ щодо реєстрації ПН, рішення в яких вже набрали законної сили. Ще від 7,5 до 8,5 тис. справ перебували на розгляді у судах.
Проблема, дійсно, масштабна, а особливо, якщо враховувати, що в адміністративному суді справа про оскарження «блокування» ПН/РК може перебувати кілька років.
За таких умов постає питання: а чи можна розраховувати на реєстрацію ПН/РК, якщо судове рішення щодо них набрало законної сили після спливу 1095 днів з дати їх складання?

Нагадаємо, згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України, право на реєстрацію ПН/РК зберігається за платником протягом 1095 календарних днів з дати складення ПН/РК.

У свою чергу, в ІПК від 31.08.2021 р. № 3189/ІПК/99-00-21-03-02-06 ДПС України зазначає, що у разі набрання законної сили рішенням суду, згідно з яким ДПС зобов’язано зареєструвати ПН, покупець може включити до податкового кредиту суми ПДВ, зазначені у такій податковій накладній, після її реєстрації в ЄРПН, але у будь-якому випадку в межах 1095 календарних днів з дати складання такої ПН. Адже на сьогодні ПКУ не передбачено виключень щодо термінів формування податкового кредиту за податковими накладними, які реєструються в ЄРПН згідно з рішенням суду. Іншими словами, якщо справа про оскарження «блокування» ПН/РК тривала кілька років і судове рішення набрало законної сили після спливу 1095 днів від дати складання ПН/РК, то, з точки зору ДПС, реєстрація буде неможливою.

Безумовно, такі часові межі є вкрай несправедливим для бізнесу, адже фактично, маючи рішення суду на свою користь, підприємець отримує бар’єр для його виконання.

Зазначимо, що Верховною Радою України у першому читанні було прийнято проект Закону № 5600 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень», відповідно до якого п. 198.6 ст. 198 ПК планується доповнити новим абзацом, згідно якого у разі зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, перебіг строків на реєстрацію переривається на період зупинення реєстрації таких ПН/РК.

Тож, очікуємо на законодавче вирішення даного питання і, водночас, пам’ятаємо про те, що наразі питання оскарження «заблокованих» ПН/РК має часові межі та вимагає оперативних дій платників податків.

Податкова планова перевірка - це завжди хвилююча подія для будь-якого підприємства. Однак, на сьогодні питання про законність проведення документальних планових перевірок постає в особливому світлі. 

Як нам відомо, Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX внесено зміни до Податкового кодексу України, зокрема, підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України доповнено пунктом 52-2, згідно якого установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину (за винятком декількох виключень).

Нагадаємо, Кабінет Міністрів України продовжив дію карантину на території України до 31 березня 2022 року. У свою чергу, згідно Постанови Кабінету Міністрів України «Про скорочення строку дії обмежень в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» № 89 від 03.02.2021, дозволено проведення документальних перевірок, право на проведення яких надається з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 ПК України
Проте, норма п. 52-2 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України в частині мораторію на проведення планових перевірок є чинною, а карантин продовжує діяти.Відповідно до п. 2.1 ст. 2 ПК України, зміна положень ПК України може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу. Однак, норми про скасування дії мораторію щодо планових перевірок до ПК не вносилися.

Відтак, вирішуючи питання про конкуренцію між нормами Податкового кодексу та постанови КМУ, вочевидь, пріоритет має бути наданий нормам Кодексу. Аналогічну правову позицію викладено, для прикладу, в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2021 у справі № 580/2133/21, якою визнано протиправним та скасовано наказ на проведення документальної планової виїзної перевірки.

Отож, будьмо пильними, а у випадку призначення перевірок - ми радо допоможемо Вам обрати стратегічно правильну позицію для захисту законних інтересів бізнесу!